Степан Васильович Руданський Варена сокира Прийшов москаль на постій, Заглядає в очі: "Сварі, бабка, што-нібудь!" А бабка не хоче. — Нема! — каже. "Как нє бить?" — А нема нічого! "Ну же, бабка, нє шуті!" — Та нема ж, їй-Богу! "Так і нєт суда на нєт!.. А тапор имєєш?" — Та сокира десь була! "А вади нагрєєш?" — Та нагрію; що ж води? "Нічаво, паладім, Ліш би тапор да вада, Что-нібудь да сладім!" Горить вогонь у печі, Окріп закипає, Москаль бере у окріп Сокиру кидає. "Тєпєр, бабка, єслі б так Хоть крупи немного... Енто било б знаєш што? Ану-ка, єй-богу!" Пішла баба до сіней, Пригорщу приносить, Але москаль, бісів син, Сальця іще просить. Несе бабка і сальця, А далі до юшки Підкинула і сама Солі та петрушки. І все її на умі Варена сокира, А сокиру вже давно Витягнув псявіра. Укипіло — їв москаль, Баба помагала, Москаль ранець натягав, Баба доїдала. Москаль ранець натягнув Та й пішов, псявіра, Баба ж сидить та хвалить, Що добра сокира. 19 июня [1859] __________________________________________________________________________________________ К списку авторов К списку произведений