Степан Васильович Руданський



                   Варена сокира


                   Прийшов москаль на постій,
                   Заглядає в очі:
                   "Сварі, бабка, што-нібудь!"
                   А бабка не хоче.

                   — Нема! — каже. "Как нє бить?"
                   — А нема нічого!
                   "Ну же, бабка, нє шуті!"
                   — Та нема ж, їй-Богу!

                   "Так і нєт суда на нєт!..
                   А тапор имєєш?"
                   — Та сокира десь була!
                   "А вади нагрєєш?"

                   — Та нагрію; що ж води?
                   "Нічаво, паладім,
                   Ліш би тапор да вада,
                   Что-нібудь да сладім!"

                   Горить вогонь у печі,
                   Окріп закипає,
                   Москаль бере у окріп
                   Сокиру кидає.

                   "Тєпєр, бабка, єслі б так
                   Хоть крупи немного...
                   Енто било б знаєш што?
                   Ану-ка, єй-богу!"

                   Пішла баба до сіней,
                   Пригорщу приносить,
                   Але москаль, бісів син,
                   Сальця іще просить.

                   Несе бабка і сальця,
                   А далі до юшки
                   Підкинула і сама
                   Солі та петрушки.

                   І все її на умі
                   Варена сокира,
                   А сокиру вже давно
                   Витягнув псявіра.

                   Укипіло — їв москаль,
                   Баба помагала,
                   Москаль ранець натягав,
                   Баба доїдала.

                   Москаль ранець натягнув
                   Та й пішов, псявіра,
                   Баба ж сидить та хвалить,
                   Що добра сокира.

                   19 июня [1859]


    __________________________________________________________________________________________


                   К списку авторов     К списку произведений