Михайло Петрович Старицький



                   Борвій


                     Чорне хмарище встає повагом, 
                   Заступає світ, стеле темряву;
                   Розпанахалось, завихрилося,
                   Мов страховище з пекла зрушене,
                   Сгорта навкруг землю крилами,
                   Оперезане скрізь гадюками
                   Сизо-білими, волохатими,
                   Що сплітаються, розплітаються
                   І звисають вниз грізним кетягом...
 
                     Душно, млосяно, і задуха та 
                   Мов гнітить усе важким каменем:
                   Ані способу вільно дихати,
                   В голові гуде, думи сковані,
                   В серці млявому — рабські острахи...
 
                     Притаїлось все пополохане 
                   Перед з'явиськом тучі грізної:
                   Вітерець ущух — ані подиху, 
                   Змовк веселий гай — ані шелесту, 
                   Знишкли пташечки-щебетушечки, 
                   Поховалися й кінці, шуляки, 
                   Ластівки лише не злякалися — 
                   У повітрі, знай, сміло плавають, 
                   Нижуть стрілами проти хмарища...
 
                     Люди теж з страхом незміркованим 
                   Тучі ждуть тії лиховісної. 
                   Багатирщики зачиняються 
                   По своїх дворах, по хороминах, 
                   Затуляючи вікна коцями, 
                   Щоб не чути їм грому-грюкоту;
                   Позасвічують ще й лампадочки, 
                   Щоб не бачити спалу блискавки — 
                   Так жахаються смерті наглої! 
                   Жаль їм злинути з світу ласого, 
                   Від утіх-розкош в мертву темряву, 
                   Що на той-бо світ, на суд праведний...
 
                     А сіромі пак на ті заходи 
                   Нема вільної і хвилиноньки:
                   Лиш про те вона побивається, 
                   Щоб не зніс потоп їй хатиноньки, 
                   Не забрав добра її вбогого, 
                   Із худобою, а то й з дітками, 
                   Чи недужими — батьком, ненькою...
                   Що їй думати про гріхи свої? 
                   Гвалт безжалісний, скрута, горенько 
                   Та темнота — ось відповідники! 
                   Що лякатись їй смерті наглої? 
                   Не дало життя втіх і радощів, 
                   А дало дише муку, нуждоньку, 
                   То хоч смерть ота угамує їх, 
                   В ямі темній дасть їм відлежатись...
 
                     А вже хмарище, туча грізная 
                   Геть насунулась, низом стелеться, 
                   Досягаючи лісу крилами, 
                   Ніччю криючи небо збурене... 
                   Ось розшарпалась світлом-пломенем, 
                   Засліпила всім очі злякані 
                   Обізвалася грізним гомоном, 
                   І занишкла знов, притаїлася... 
                   Та зненацька враз як не сказиться:
                   Заревла, мов звір, диким вигуком,
                   Покотилася вихром-бурею,
                   Геть ламаючи, що не трапиться;
                   Заяскрилася блискавицями, 
                   Із страшних гармат разом вдарила, 
                   Аж земля кругом іздригнулася, 
                   В хлющі пінявій потопаючи...
 
                     Не журіться ж, гей, бідарі мої, — 
                   Горобина ніч — вам не мачуха! 
                   Сміло глянемо в вічі борвію 
                   Та зміркуємо усе розумом:
                   Може, зірвемо ще й порадоньку 
                   Від бунтовника навіженого?..

                     Після борвію гляне сонечко 
                   І огріє всіх рівним променем, 
                   Вороги життя згинуть пропадом, 
                   А повітря скрізь оздоровшає:
                   Після борвію легше дихати, — 
                   Із заліз думки вириваються, 
                   Серце в груди б'є якось сміливо, 
                   І скриляється знов надіянка, 
                   Що й окривдженим правда станеться!..

                   1902

    __________________________________________________________________________________________


                   К списку авторов     К списку произведений