Михайло Петрович Старицький



                   Монологи про кохання


                   Там, де місяць поняв срібним сяйвом пишноту долин 
                   І знялось із садів-вертоградів пахуче дихання, 
                   Що здурманює кров чарівною красою хвилин, — 
                   Там спалала жага і злилося з захватом кохання... 

                   Чи ти знаєш той край, де голубиться збещений Ніл 
                   До розпалених скель і шепоче про любощі п'яне? 
                   Де шаріє смоква і дим в'ється з нагірних кадил, 
                   Та в блакиті яркій, під промінням леліє і тане? 

                   О, розкоші там скрізь... Але ти над усі чарівна: 
                   Срібношатий Ліван, — а біліш твоє чоло Лівану; 
                   Жаркий колір троянд, вабить всіх та краса запашна, 
                   Але вуст твоїх пал запашніший троянд Дагестану. 

                   Ой там зорі ясні і пиша між яскравих блідий, 
                   Але очі твої за ті зорі яскраві ясніші; 
                   У пустелі палкій тішать душу джерела води, 
                   Але перса твої солодощів і втіхи повніші. 

                   Огрядна і струнка мліє пальма на злоті піску, 
                   Але їй не дістать до приваб твого дивного стану; 
                   Лотос повен таїн між латаття в прозорім ставку, 
                   А в твоїх таїнах більше ваб, і жаги, і дурману! 

                   Ти — богиня краси, ще якої не бачив Едем, 
                   У обіймах твоїх і зростають, і гинуть пориви... 
                   Будь моєю "ханим" і прилинь в мій баєчний гарем — 
                   Нап'ємося ми чар і замрем у розкошах щасливі!.. 

                   1900


    __________________________________________________________________________________________


                   К списку авторов     К списку произведений