Михайло Петрович Старицький



                   Ждання


                   За гай скотилось сонце ясне, 
                   Хмарок рожевих цілий рій 
                   В безодні синій тане, гасне, 
                   Мов злотосяйне пасмо мрій; 
                   Вітрець упав; з садочка лине 
                   Струмком живущим пишний дух, 
                   З черемх убрання лебедине 
                   Часами ранить срібний пух; 
                   Вже гомін стих, туман над ставом 
                   Серпанком хвилевим ляга; 
                   Темніша небо... і небавом 
                   В садочок зірка дорога 
                   Увійде легкою ходою... 
                   Я жду і краюся нудьгою, 
                   Шукаю скрізь палких очей... 
                   Ось тьохнув щасно соловей — 
                   Її ж нема! Ідуть хвилини, 
                   Земля, здається, аж горить... 
                   А все нема, нема Зорини! 
                   Я жду — і віком стала мить! 
                   Вже ніч зліта крилом імлявим, 
                   Осяйна безліччю лампад... 
                   Ген місяць видом величавим 
                   З поза тополь зирнув у сад — 
                   Її ж нема... Я муку чую: 
                   Холоне серце... голова, 
                   Мов крутінь в бурю навісную, 
                   Мене жадоба порива... 
                   Її ж нема!.. І враз, раптово 
                   Рученьки білі, запашні 
                   Лягли на рамени мені... 
                   Зайнявся дух... урвалось слово... 
                   Вуста з вустами ізлились, 
                   І ми на зорі понеслись, 
                   В очах палких втопивши очі... 
                   О ніч! О любощі співочі! 
                   О чародійні в яві сни 
                   На святі першої весни!

                   1865


    __________________________________________________________________________________________


                   К списку авторов     К списку произведений