Степан Васильевич Руданский
Псалом 136
З-під неба рідного в неволю,
Над вавилонські береги,
Нас завели з Єрусалима
Тяжкії наші вороги!
Тимпани, гуслі і цимбали
На вербах висіли чужих!
Ми гірко плакали, ридали —
Не було милості у них!
Вони на сльози не вважали,
Вони казали без жалю:
"Возьміте гуслі і цимбали,
Заграйте пісню нам свою!"
Та як нам грати, як співати
Про славу наших перших днів?
Ні!.. Не дамо ми свої пісні
На сміх заклятих ворогів!..
Розбийтесь, гуслі дорогії!
Порвіться, струни, всі ураз,
Як я рукою на чужині
Доткнуся тілько-но до вас...
Ізсохни ти, руко лукава,
Як тії струни колихнеш,
Закаменій ти, мій язику,
Як рідну пісню надпочнеш!..
А Ти, кому ми так служили,
Твої коханії сини,
Поглянь, поглянь на нас із неба
І день нещасний спом'яни!
Ти спом'яни, як ворог тяжкий
Невинні душі побивав!
Як руйнував Твою святиню
І над руїнами кричав:
"Копайте стіни Русалима!
Нівечте Бога і людей!..
Женіть в неволю молодята!
І ріжте старців і дітей!.."
Щасливий будь, хто вам відплатить,
Хто й ваші діти розпів'є
І зо сміхом без серця, жалю
О перший камінь розіб'є.
21 марта 1858
__________________________________________________________________________________________
К списку авторов К списку произведений